Відбулося прощання з Захисником України Станіславом Ядловським
23 січня 2026 року став для села Башова та всієї Волині днем глибокої скорботи. У день свого 27-річчя, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Закітне на Донеччині, загинув головний сержант Станіслав Федорович Ядловський. Воїн, чий шлях був взірцем професійності, а серце — символом відданості Україні.
Копачівська громада зустріла свого Захисника «живим коридором» слави. Траурний кортеж зупинився біля Стіни Пам’яті у селі Копачівка, де відбувся громадський молебень. Чин відспівування Героя звершили у Свято-Вознесенському храмі, після чого процесія вирушила до рідного села Башова.
Особливого, глибоко символічного змісту набуло прощання на місцевому цвинтарі. Башова — село з величним повстанським минулим, де земля пам'ятає кроки борців за волю попередніх поколінь. Саме тут, над могилою сучасного Героя, який став у стрій до своїх славетних предків, карбованим ритмом пролунали слова «Молитви українського націоналіста»:
«Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого. Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв, Славою боїв Завойовника, батька Хмеля тріюмфами, Ревом гармат революції, радісним гомоном софійських дзвонів. Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться, Бо ти, пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє»...
Поховали Станіслава Ядловського з військовими почестями. Під звуки державного гімну та прощальні залпи почесної варти земля Башової прийняла свого сина, який до останнього подиху залишався вірним присязі та ідеалам свободи.
Відео 2
Військовий шлях Станіслава розпочався ще у 2019 році. Отримавши повістку у 20-річному віці, він свідомо пов’язав життя з армією. Повномасштабне вторгнення він зустрів у тиловій частині, проте внутрішнє почуття обов’язку не дозволило залишатися осторонь. Прагнучи бути там, де найважче, він подав анкету до 3-ї окремої штурмової бригади.
Навесні 2023 року Станіслав, отримавши позивний «Селф», став частиною 1-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону «Трійки». Його професійність та мужність були відзначені на найвищому рівні — у листопаді 2023 року він отримав почесний нагрудний знак «Золотий хрест».
«Селф» пройшов найпекельніші точки цієї війни — Бахмут та Авдіївку. Його витривалість вражала навіть досвідчених бійців.
Під Бахмутом, отримавши поранення у спину, він ще півтори доби відбивав ворожі атаки, не залишаючи позиції.
В Авдіївці у лютому 2024-го його група дев’ять діб вела бої без сну та їжі. Потрапивши у засідку, Станіслав зробив неможливе — під вогнем вивів свою групу та евакуював пораненого побратима.
Для нього не існувало питання «мотивації». Станіслав переконано вважав, що захист Батьківщини — це єдиний спосіб зупинити ворога на підступах до рідного дому.
Восени 2025 року Станіслав Ядловський разом із побратимами перевівся до 53-ї окремої механізованої бригади. Він пішов туди не за спокоєм, а заради місії — передавати бойовий досвід і піднімати рівень підготовки підрозділу.
Станіслав був людиною з глибоким внутрішнім світом. Про його любов до рідного краю свідчило одне з численних татуювань — зображення Луцького замку поруч із воїном. Він мріяв про прості речі: повернутися додому, прогулятися вулицями Луцька. Але війна забрала його саме в той день, коли він мав святкувати життя.
Біль від цієї втрати неможливо втамувати, його можна лише переплавити у пам’ять. Його подвиг назавжди закарбований в історії нашої держави, а його ім'я — у наших серцях.
Вічна пам’ять і слава Герою!
